“Золото” партії. Блиск та злидні українського парламенту

Українська політика – заняття брудне і дороге. Політичні партії витрачають колосальні бюджети для реалізації головної мети  своїх спонсорів –  прийти до влади, отримати посади у виконавчій владі і сісти “на потоки”.

Як засвідчила “чорна бухгалтерія ПР”, витрати партій на офіси чи зарплати апарату –маленька крапля в морі. Основні грошові потоки йдуть на підкуп депутатів і чиновників, “утримання” суддів, членів ЦВК, “соціологів” і “експертів”, телерекламу та десятки інших потреб.

Реальні бюджети провідних політсил в рази, якщо не у десятки разів, перевищують декларовані кілька мільйонів гривень на рік.

Після революції нова влада спромоглася під тиском громадськості і заходу зробити кілька кроків для того, щоб вивести партії з-під олігархічного впливу.

Першим таким рішенням було прийняття закону про фінансування партій, яким передбачене бюджетне фінансування для тих політичних гравців, які отримають місця у Верховній Раді.

Другим – створення Нацагенції із запобігання корупції, яка серед іншого займається і контролем за  прозорістю фінансів усіх політичних партій.

Днями українці отримали чи не перший за весь час Незалежності шанс проникнути у “святая святих”  –  подивитися фінансову звітність головних політичних гравців країни.

Однак оприлюднені і передані у НАЗК звіти парламентських партій викликали швидше подив, ніж сатисфакцію. Досить прогнозовано серед офіційних спонсорів української політики не знайшлося місця для жодного олігарха чи пов’язаних із ним структур.

Самі ж партії, якщо вірити їхнім звітам  –  це еталон скромності і бідної гідності.

“Українська правда” вирішила проаналізувати фінзвіти парламентських політсил, і подивись, за що і як вони живуть.

Кілька запитань від НАЗК

На початку серпня, в розпал “мертвого сезону” українські партії знайшли новий спосіб показати свою “відкритість” і “прозорість”.

Майже всі парламентські політсили виклали на офіційних ресурсах звіти про свої фінансові справи за перший квартал цього року.

Цей звіт вони мусили подати в Нацагенцію із запобігання корупції, але вирішили дещо на цьому і попіартись.

Загалом, форма звіту, яку вимагає від партій НАЗК, достатньо обширна і ґрунтовна.

Вони мають розкрити усі дані про отримані і витрачені гроші, про нерухомість, якою володіють чи користуються, про автопарки, які уже стали легендарними, та суми пожертв разом з іменами жертводавців.

Навіть при найформальнішому заповненні, такий звіт потягне сторінок на 50.

Однак ті, хто сподівались побачити правду про люксові автопарки чи прізвища Ахметова-Фірташа-Коломойського змушені були залишитись ні з чим.

У своїх фінансових звітах провідні політсили країни стверджують, що живуть скромно і делікатно, не мають нерухомості, а дехто навіть не отримує жодних внесків.

Скільки коштує партія?

Створення і утримання партії – забавка не для бідних. Однак, виявляється, велика політична сила може прожити цілий квартал, витративши при цьому всього 11 тисяч гривень. Принаймні така сума вказана у графі “Видатки” у звіті одного із двох членів владної коаліції “Народного фронту”.

Ця партія за перші три місяці 2016 року начебто витратила 10,9 тисячі гривень на послуги зв’язку і більше ніяких витрат не мала.

Така ж ситуація і в Радикальної партії, яка витратила трохи більше 100 тисяч гривень на конференцзв’язок і більше жодних витрат у своєму звіті не вказала.

Дивним виглядає і те, що у НФ, партії Ляшка та Опоблоку немає жодного працівника в апаратах партій. Навіть на волонтерських засадах.

Президентська партія “БПП Солідарність” показала себе теж достатньо “економною”.

За перший квартал БПП витратив менше 265 тисяч гривень. 20,5 тисяч пішло на офіційну зарплату працівникам апарату. Цікаво, що для функціонування найбільшої парламентської партії виявилось достатньо всього трьох людей в її апараті.

Ще більш цікаво, що їхні послуги коштували БПП у сім разів дешевше ніж “консультації” спічрайтера президента Олега Медведєва. Його поради  обійшлися президентській партії за перший квартал 140 тисяч гривень.

Найбільше на утримання власне партії витратила “Батьківщина”. У її апараті записано аж 64 працівників. Однак зарплата для них за перші три місяці 2016 року коливалась від 634 до 1267 гривень й обійшлась партії Тимошенко всього у 312 тисяч.

У той же час на утримання численних місцевих осередків по всій країні жодна із партій офіційно не витратила ні копійки.

Рухоме і нерухоме

Основні ж видатки усіх політсил ідуть на оренду партійних офісів.

Усі партії у своїх звітах запевняють, що власним нерухомим майном не володіють.

Винятком є “Батьківщина”, яка для мало зрозумілих цілей володіє квартирою в Мукачевому. Балансова вартість цієї нерухомості складає трохи більше 4 тисяч гривень, тож навряд чи вона має якийсь визначальний вплив на фінансове життя партії Тимошенко.

Для реальних же партійних потреб “Батьківщина” традиційно має свій відомий офіс на вулиці Турівській у Києві. Тут партія орендує два великих приміщення, які разом із гаражами для партійних авто обійшлися їй майже в 1,4 мільйона гривеньза перший квартал.

До слова, “Батьківщина”  –  єдина парламентська партія, яка офіційно володіє власним автопарком. На неї записано 25 різних авто балансовою вартістю майже мільйон гривень.

Щоправда, якихось особливо дорогих чи розкішних машин у цьому перелікує немає.

Справді елітне авто в усіх звітах знайшлося тільки одне. Радикальна партія Олега Ляшка орендувала на три роки розкішний позашляховик Cadillac Escalade. Вартість такого авто на ринку може сягати трьох і більше мільйонів гривень. Однак щедрий житель райцентру Київської області Макарова Олександр Гулак віддав авто партії Ляшка за скромні 3,8 тисячі на місяць.

Не витрачається РПЛ і на офіс. Свою партію Олег Ляшко розмістив у своєму ж приміщенні на Кловському узвозі в Києві. Така жертовність лідера на користь своєї політсили оформлена як “спонсорський внесок” і оцінена у 100 тисяч гривень за квартал.

Трохи менше обійшовся партійний офіс на Печерську президентській партії. БПП витратив за приміщення на вулиці Лаврській майже 90 тисяч за три місяці.

80 тисяч за свій офіс виклала “Самопоміч”.

Найдорожче партійне приміщення обходиться “Опозиційному блоку”. За офіс на вулиці Волоській на Подолі у Києві ОБ уже виклав майже 1,8 мільйона гривень.

Дивна ситуація виникла із пропискою “Народного фронту”. У їхньому фінансовому звіті вказано, що партія зареєстрована в київському офісі на вулиці Вербицького. Але ні ним, ні жодною іншою нерухомістю вона не володіє і не користується. Жодних витрат на офіси чи авто у звіті НФ просто немає.

Ціна народної любові

Така ощадливість “Народного фронту” дає свій результат. У першому кварталі цього року саме на рахунках партії Яценюка залишалась найбільша сума серед усіх парламентських сил.

За повної відсутності пожертв і внесків на кінець березня НФ міг похвалитись 5,4 мільйона гривень на партрахунку. За реальними мірками української політики, сума не така уже й велика. Проте в інших парламентських партій фінансова ситуація виявилась значно скромнішою.

Наприклад, у той самий період на рахунках “Самопомочі” залишалось всього 28 тисяч гривень, на рахунках ОБ – 35 тисяч, у “Батьківщини”  –  трохи більше 180 тисяч.

Дещо впевненіше себе почувала президентська партія, тримаючи у банку 1 мільйон 83 тисячі. При цьому БПП – єдина партія, яка частину своїх грошей (1 мільйон 35 тисяч) поклала на депозит і навіть отримала з нього прибуток – 45 тисяч гривень.

Ще одним членом “клубу мільйонерів” була Радикальна партія, у якої на рахунках на кінець березня залишалось майже 2 мільйони гривень.Цікаво, що стан партійного рахунку не може слугувати показником “народної любові”, яка у цій ситуації виражається сумами пожертв і внесків.

НФ, який мав “найтовщий” рахунок водночас не отримав ні копійки внесків. А з двох мільйонів на рахунках РПЛ у першому кварталі від внесків було отримано лише 1528 гривень.

Не може похвалитись “людською довірою” і БПП, який хоч і отримав 193 тисячі внесків на партрахунок, але ці гроші переказували виключно місцеві осередки президентської партії.

Залишився без пожертв від людей і “Опозиційний блок”. Отримані партією за перший квартал 1,2 мільйона гривень були переказані двома київськими фірмами.

Єдиними, чиї партійні рахунки поповнювались виключно фізичними особами стали “Самопоміч” та “Батьківщина”. Партія Садового зуміла залучити понад 320 тисяч гривень, а партія Тимошенко – аж 1,7 мільйона.

Цікавим видається той факт, що у звітності “Батьківщини” можна прослідкувати свого роду “жертовні дні”. Кілька разів на місяць у визначені дні рахунок партії Тимошенко поповнювався внесками від різних людей з різних куточків країни. Але єднало ці розрізнені платежі те, що абсолютна більшість із них складала рівно 2 тисячі гривень.

Хранителі скарбу

Але, мабуть, найцікавішим і найпоказовішим моментом цих фінансових звітів є питання, хто ж стереже “гроші партії”.

Якщо показати рух коштів і суми пожертв публіці партії уже можуть, то берегти свої запаси вони довіряють найчастіше своїм і перевіреним людям.

Більш довіреної людини для Блоку Порошенка ніж сам Порошенко годі шукати. Тож цілком логічно, що партійні гроші  БПП лежать на рахунках в Міжнародному інвестбанку, яким володію на двох президент та його давній армійський друг і заступник глави фракції  Ігор Кононенко.

“Опозиційний блок”, як відомо, має два головних центри впливу – групу Ріната Ахметова та групу Льовочкіна. Відобразилось це і на партійних грошах. ОБ має два рахунки: один в банку Ахметова ПУМБ, другий – у “Місто банку”. Цей банк належить Івану Фурсіну, депутату і давньому партнеру Льовочкіна і Фірташа.

“Народний фронт” також довірив свої гроші “любому другу”. Партійний рахунок НФ відкритий у “Діамантбанку”,  акціонером екс-депутат Давид Жванія. Він у свою чергу є давнім бізнес партнером одного із неофіційних спонсорів партії Яценюка Миколи Мартиненка. Прикметно, що у всіх справах проти Мартиненка, які розслідує НАБУ, фігурує саме “Діамантбанк”.

Партія Тимошенко також керується цією логікою української політики. Попри те, що у “Батьківщини” є рахунки у державному “Укргазбанку” та “Фідобанку”Олександра Адаріча. Сумарно на кінець березня у них зберігалось менше 300 гривень. Усі ж гроші партії Тимошенко лежали у маловідомому банку “Велес”, яким володіє член “Батьківщини”, черкаський депутат Олександр Сінгаєвський.

“Наймолодші” гравці великої української політики “Самопоміч” та РПЛ, які у парламенті з’явились лише після ЄвроМайдану, свої партійні гроші тримають у банках з європейським капіталом. Радикальна партія користується послугами “РайфайзенБанку Аваль”, а партія Садового тримає рахунки в “УкрСибБанку”.

В кулуарах української політики при розмовах про утримання партій називаються суми у десятки мільйонів доларів. Недавно розсекречена “чорна бухгалтерія ПР” і взагалі підняла планку витрат на партію і її сателітів до мільярдних позначок.

Крім того, “амбарні книги ПР” показали й іншу важливу проблему. Насправді, як і в усій економіці, офіційні витрати партій і витрати реальні виявились незіставними. Основні фінансові операції проходять “в темну”, без виписування касових чеків та внесення в офіційну звітність.

Цей факт постійно мимовільно спливає у пам’яті і при погляді на оприлюднені звіти сьогоднішніх парламентських партій.

Роман Романюк, УП

Джерело

Читайте також:
Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *